Особливості правового регулювання звільнення з роботи за власним бажання

Не має людини яка б за період своєї трудової діяльності не звільнялася з роботи за власним бажанням. При цьому необхідно знати, що звільнитися з роботи за власним бажанням можна по-різному, тобто маючи різні правові гарантії.

Згідно ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні… 

Тобто, працівник, який виявив бажання припинити трудові відносини має звернутися до роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням і через два тижня може бути вільним, проте мало хто знає, що в КЗпП України є випадки, коли працівник може звільнитися у строк, який працівник визначить у заяві.

Так згідно ч.ч. 1, 3 ст. 38 КЗпП України у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник:

- переїзд на нове місце проживання; 

- переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; 

- вступ до навчального закладу; 

- неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; 

- вагітність; 

- догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; 

- догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; 

- вихід на пенсію; 

- прийняття на роботу за конкурсом;

- якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору;

- інші поважні причини.

Вказані вище підстави в обов'язковому порядку мають бути описані в заяві про звільнення за власним бажанням, в інакшому випадку роботодавець правомірно вимагатиме від працівника відпрацювання двотижневого строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Тобто, якщо працівник після строку відпрацювання продовжує виконувати обов'язки, а роботодавець не заперечує та допускає до виконання роботи такого працівника, то працівник не може бути звільнений за раніше поданою заявою. Винятком є випадок, якщо на місце роботи працівника, який мав бажання звільнитися за власним бажанням, запрошена особа, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП ( 322-08 ) (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. 

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним орган задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП) (пункт 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 р.).

При цьому у випадку, коли роботодавець або керівник підрозділу примушує працівника подати заяву про звільнення за власним бажанням, то в таких випадках працівник вважається таким, що не мав бажання на розірвання трудового договору, а тому в судовому порядку така особа підлягає поновленню (пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 р.)

Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення (пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 р.).

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст. 24 КЗпП) (пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 р.).

При звільненні за власним бажанням працівнику, який має намір ставати на облік до фонду зайнятості необхідно знати, що при звільненні за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) звільнена особа береться на облік на 90-й день, після чого отримує допомогу по безробіттю, тоді як з інших підстав береться на облік на 8-й день. В такому випадку доцільніше звільнятися за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

При порушенні прав працівника щодо звільнення за власним бажанням, при примушуванні до звільнення за власним бажанням, а також в інших випадках, працівник може звернутися до комісії по трудовим спорам або до суду за захистом своїх порушених прав.