В нашій країні
досить розповсюджена практика застосування розписок як документів, які
підтверджують обов’язок особи сплатити або повернути кошти. Такі розписки
частіше всього застосовуються при відносинах фізичних осіб.
Існують різні думки щодо необхідності їх складання, їх форми, ефективності
при захисті прав в суді. Дехто вважає, що розписка ні до чого не зобов’язує,
інші впевнені в необхідності їх оформлення.
Розписка за своєю суттю є нічим іншим як письмовим правочином (угодою),
яким визначаються права та обов’язки сторін такої угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) правочин
вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в
одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін
виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу
зв'язку.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у
письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який
вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її
установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного
законодавства, та скріплюється печаткою.
Звичайно можна не укладати правочин в письмовій формі, але в такому випадку
особа не зможе довести наявність такої угоди та обов’язку зобов’язаної сторони
виконати свій обов’язок.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить
вчиняти:
…
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і
більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу…
Тобто, у випадку якщо між сторонами існують відносини і одна особа
зобов’язана передати кошти або передати товар на суму, яка перевищує 20 * 17
грн. (розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) = 340 грн., то такі
відносини мають бути оформлені шляхом укладання письмового правочину як варіант
– складання розписки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової
форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність,
крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту
вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися
письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення
суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Тобто, у випадку виникнення спору свідчення свідків до уваги не беруться, а
тому позивач має доводити законність та обгрунтованість своїх вимог іншими
належними та допустимими доказами, а саме: письмовими доказами, засобами
аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Найпростішим способом себе захистити є складання зобов’язаною особою (тобто
особою, яка має щось вчинити) розписки із зазначенням свого обов’язку.
Як же має виглядати розписка?
Законодавством України не має прямих вимог до форми розписки, але якщо
проаналізувати ЦК України, Цивільний процесуальний Кодекс України, Закон
України «Про виконавче провадження», то можна зробити висновок про те, що в
розписці обов’язково мають бути зазначені наступні дані:
1). Дата та місце вчинення правочину.
2). Прізвище, ім’я та по-батькові, адреса місця проживання та реєстрації, реєстраційний
номер облікової картки платника податків (раніше називався - ідентифікаційний номер) особи, яка
зобов’язана вчинити певні дії (передати товар, кошти, виконати обов’язок), а
також особа на користь якої вчиняються такі дії.
3). Сума коштів, яка була отримана, або товар, чи роботи. При цьому
обов’язково має бути зазначені одиниці виміру (валюта, кількість, якість тощо).
4). Строк, до якого має бути виконаний обов’язок (у випадку не зазначення
такого строку, обов’язок має бути виконаний протягом 30 днів, після отримання
повідомлення (доцільно телеграмою або поштою) про необхідність виконання такого
обов’язку зобов’язаною особою).
5). Особистий підпис особи, яка складала розписку.
6). Розписку складати особою особисто від руки (з метою усунення сумнівів
складання такої розписки у випадку призначення почеркознавчої експертизи з
ініціативи відповідача) в присутності особи в інтересах якої така розписка
складається.
7). З метою перевірки дійсності внесених даних бажано вимагати від особи,
яка складає розписку, копію паспорту з метою полегшення захисту інтересів в
суді.
Розписка також може засвідчувати факт отримання коштів у борг. В такій
розписці обов’язково необхідно зазначати про факт отримання коштів, термін на
який такі кошти надані в борг, а також дату повернення коштів.
Також звертаю увагу на те, що якщо існує домовленість по сплаті відсотків
за користування коштами, то такі умови слід зазначити в розписці.
Факт повернення коштів може фіксуватися відмітками особи, яка отримала
кошти на самій розписці, або шляхом складання зустрічної розписки про отримання
коштів за розпискою.
Звичайно при передачі коштів в борг можна укласти договір позики шляхом
нотаріального посвідчення з можливістю застосування виконавчого запису (який
здійснюється нотаріусом у випадку невиконання зобов’язань), але такий договір з
одного боку можливо виконати без судового розгляду, проте він може потягнути
більші витрати часу та грошових коштів по оформленню, а виконавчий напис не
настільки ефективний спосіб захисту на відміну від судового рішення.
Коментарі
Дописати коментар